Михайло Деонисійович Василюк (23.02.1942 – 11.09.1991) – український поет, громадський діяч, організатор жіночого народного ансамблю «Кобзарська дума», член Спілки кобзарів України, політик, композитор, актор, музикант-бандурист і просто щирий патріот рідної землі. Народився 23 лютого 1942 року в селі Кацбах Тарутинського району (нині село Лужанка Тарутинської селищної громади в Болградському районі) у бідній селянській родині. Його батьки були мігрантами зі Львівщини.

Політика

 

   “Вічна слава безсмертю хоробрих, які кличуть на подвиг живих!” (Іван Нехода). Михайло Василюк говорив, що думав, навіть, під натиском зі сторони. Він був хоробрим, робив усе, що міг для рідних українців.

​

   У 1990 році Михайло Деонисійович почав проявляти себе ще і як політик. Став депутатом міської ради, а при перших проявах демократії в Україні – став лідером у Бессарабії. Його дуже любив і поважав народ за чесність, порядність та гостроту політичного і аналітичного мислення. Колеги-депутати захоплювалися його роботою, особливо публічними виступами, хоча сам Михайло Василюк не любив їх, адже жив за принципом: «Не балакай, а роби». Активно виступаючи за незалежність і соборність України, зазнав переслідувань збоку тогочасної влади.

Громадська діяльність

 

   Михайло Деонисійович любив українську мову, кожне її слово, кожен мелодійний і співучий звук, був щирим патріотом Батьківщини. Окрім цього, енергійно поширював український фольклор і спонукав до спілкування рідною мовою.

​

   У 1989 році створив і очолив товариство шанувальників української мови ім. Тараса Шевченка, (згодом товариство отримало назву «Просвіта»). Входив до складу членів спілки кобзарів України, займав там особливе місце. Придунайський Кобзар був ініціатором створення сторінки «Рідне слово», у російськомовній газеті «Придунайские вести» та радіопередачі «Придунай журавлиний». До речі, ця сторінка тривалий час існувала і після його смерті. Також М. Василюк був директором Міжрейсового клубу моряків Дунайського пароплавства, на цій посаді він був до кінця свого життя.

 

Культура

 

   У селі Першотравневе Василюк працював директором Будинку культури. Будучи активною та позитивною особистістю, активізував культурно-просвітницький розвиток у селі. Повернувшись по Ізмаїлу, за допомогою Любові Цуркан заснував жіночий ансамбль «Кобзарська дума», чудовий спів якого полинув на початку вересня 1980 року. Заснував музично-драматичний театр у с. Першотравневому, який прославився далеко за межами Ізмаїльщини. Сам Михайло Деонісійович також грав у театрі, глядачі помітили справжню майстерність, з якою актор робив кожен крок, говорив кожне слово. Виступаючи на сцені, він повністю перевтілювався у героя, якого грав. 1990 року, як кобзар брав активну участь у оглядах художньої самодіяльності у Львові та Києві.  Часто організовував концерти та вечори, на яких акомпанував на кобзі чи на улюбленій бандурі. Виступав на одній сцені разом з багатьма відомими на той час людьми.

 

Ансамблі

 

   Михайло Василюк мав прекрасний голос,  сильний баритон, який заворожував своєю неповторністю слухачів. Але він став відомий не тільки як соліст. Кобзар Придунав’я зібрав великий хор (на 70 учасників) у селі Першотравневому, який прославився навіть на сцені Одеського оперного театру.

​

   Не пройшло багато часу, як він створив ансамбль «Троїсті музики». Цікаво, що Михайло Деонисійович навчився грати ще і на саксофоні для виступів у цьому ансамблі.

​

​

   Повершувшись до Ізмаїла, створив музично-інструментальний ансамбль «Кобзарська дума», який відомий і нині. Цей ансамбль прославився далеко за межами Ізмаїльщини. Ансамбль виступав в різних містах та селах України та, навіть, побував за межами Батьківщини.

​

​​

​